16 червня 2015 року в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України відбулася наукова конференція на пошану пам’яті відомого літературознавця, бібліографа, бібліотекознавця і книгознавця, дійсного члена НТШ Марії Андріївни Вальо (16 червня 1925 – 1 червня 2011). Приурочена до 90-літнього ювілею вченої, конференція мала назву «Життя у трьох вимірах – література, театр бібліографія», а її головним організатором був відділ української літератури Інституту. І це невипадково, адже з ним пов’язані початки інтелектуальної біографії Марії Вальо. Водночас, після розформування відділу в 1970-х роках, М. Вальо продовжила свою наукову кар’єру у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника, працювала у відділі наукової бібліографії, який, закономірно, став співорганізатором цьогорічної конференції.
Відкрив конференцію модератор пленарного засідання Данило Ільницький, повідомивши, що ця подія продовжує заходи, пов’язані з пошануванням і дослідженням видатних постатей відділу. Зокрема, на початку 2013 році відбулася наукова конференція «Світові виміри української культури» до 100-річчя від дня народження Григорія Нудьги, а наприкінці того ж року – вечір пам’яті Степана Трофимука з нагоди 90-річчя від дня його народження.
Пленарне засідання мало суто науковий характер, доповідачі розкрили та охарактеризували різні грані наукової діяльності Марії Вальо, проаналізували окремі аспекти її дослідницьких сюжетів. Першим доповідачем був професор ЛНУ ім. І. Франка Любомир Сеник, який зробив синтетичний виступ про долю Марії Вальо у контексті складних ідеологічних обставин львівського наукового життя 1950–1970-х років. Професорка з Івано-Франківська, дослідниця української галицької прози міжвоєнного періоду Наталія Мафтин виголосила доповідь про Марію Вальо як дослідницю творчості Ірини Вільде. Її доповнила співробітниця ЛННБУ ім. В. Стефаника Маріанна Мовна, розповівши про спільну працю над укладанням біобібліографічного покажчика письменниці. Про Марію Вальо як театрального критика (ця діяльність вченої припала на 1965–1981 роки) виступила Мар’яна Станіславчук. Цей виступ ґрунтувався на маґістерській праці, написаній і захищеній на факультеті культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка.
Наступні п’ять доповідей, що їх виголосили наукові співробітники відділу наукової бібліографії ЛННБУ ім. В. Стефаника, утворили бібліографічно-книгознавчий блок. Його розпочала Наталія Рибчинська, окресливши бібліографічну діяльність Марії Вальо в академічній бібліотеці та у Науковому товаристві ім. Шевченка. Відтак мова йшла про слов’янознавчу бібліографію у науковій спадщині Марії Вальо (Луїза Ільницька), про Марію Вальо як дослідницю видавничої діяльності Якова Оренштайна (Наталія Кошик), про бібліографічну гакетіану вченої (Софія Когут). Наприкінці пленарного засідання Тетяна Дубова розповіла про останню працю Марії Вальо – збірник праць і матеріалів «Іван Франко – бібліографічна спадщина» (Львів, 2008).
Після перерви на чай і каву розпочалася секція спогадів, яку модерував Петро Шкраб’юк. Першими виступили старші колеги Марії Андріївни. Це – провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Роман Кирчів («Марія Вальо у відділі літератури Інституту суспільних наук»); старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича Феодосій Стеблій («Сторінки наукової співпраці з Марією Вальо»); близька колега Марії Андріївни у бібліотеці ім. В. Стефаника, почесний її директор Лариса Крушельницька, чий спогад («Сонечко») зачитала Богдана Криса. Спогади ж мовознавиці Уляни Єдлінської, яка не змогла бути присутньою на конференції, озвучила Галина Сварник. З молодшого покоління колег виступили Маргарита Кривенко, розповівши про бібліографічну співпрацю з ученою, Петро Шкраб’юк («Марія Вальо: спомин при денному світлі»), мовознавці Роман Осташ («Марія Андріївна Вальо: людина світлої душі і щедрої доброти»), Ганна Войтів («М’яка твердість галичанки») та Ольга Кровицька («Бібліотека – це сообливий дух спілкування»). Письменниця Надія Мориквас, яка впродовж тривалого часу спілкувалася з Марією Вальо та консультувалася з нею, виступила зі спогадом під назвою «Марія Вальо на відстані стола». Кожен із заздалегідь обдуманих чи зімпровізованих виступів був багатим не лише на факти з історії Інституту суспільних наук та загалом львівської гуманітаристики , але й на промовисті деталі особистого спілкування Марії Вальо з колегами в Інституті та бібліотеці, її наукових принципів та методів наукової праці в умовах радянської системи.
Приємним і важливим аспектом конференції була присутність Андрія Панасюка та Лариси Левицької – сина та невістки Марії Вальо, які оживили заслухані доповіді й спогади візуальним рядом, розповівши про дарчі написи у книгах з бібліотеки Марії Андріївни та запроектувавши на екран низку світлин.
Насамкінець своїми спогадами про Марію Вальо та рефлексіями про почуті виступи поділилися Микола Ільницький, дослідник історії Інституту українознавства Олександр Луцький та племінниця Марії Андріївни, педагог Надія Котик.