Ольга Заневич про граматичні категорії в українській мові XVI–XVII ст.

Вивчення дієслова як складної різнорівневої категорії в українській мові зумовлює широкий діапазон питань теоретичного та прикладного характеру. Саме тому, досліджуючи семантичні, морфологічні та синтаксичні особливості дієслова в українській мові XVI–XVII ст., було враховано два основні аспекти: 1) дієслово як частина мови в граматичних працях від кінця XVI ст. і до сьогодні; 2) матеріали Картотек “Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.” та “Історичного словника українського язика” (за ред. Є. Тимченка), які зберігаються у відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (м. Львів). Такий синтез граматик та пам’яток української мови дав змогу всебічно показати всю складність дієслова в українській мові загалом, і в українській мові XVI–XVII ст. зокрема.

Ґрунтовний аналіз граматичних праць від кінця XVI ст. і до найновіших досліджень українських, російських, білоруських, сербських та польських мовознавців уможливив сформувати нарис історії становлення перехідності як самостійної дієслівної категорії, репрезентувати систему термінів на позначення категорії стану та його різновидів, а також номінації перехідних і неперехідних дієслів. Відповідно вперше в українському мовознавстві було створено реєстр рукописних та друкованих граматик української мови кінця XVI – початку XXI ст., виданих в Україні та за її межами (132 найменування). Із-поміж опрацьованих рукописних та друкованих граматик української мови XVI–XIX ст. (понад 80 найменувань) виокремлено: 1) друковані граматики, які дійшли до наших днів, зберігаються в багатьох бібліотеках та приватних колекціях в Україні та поза її межами; 2) граматики XVI–XIX ст., які вийшли друком, однак збереглися поодинокі примірники, тому виникла потреба їх перевидання (граматики Л. Зизанія, М. Смотрицького, М. Лучкая тощо); 3) рукописні граматики XVІI–XIX ст., опубліковані лише в ХХ ст. (“Грамматыка словенская” І. Ужевича (1643, 1645), “Граматика русская” (1788) А. Коцака, “Граматика языка славено-руского” І. Могильницького (1823), “Граматика маларуского язика для школ парафіаних в Галыциі” Т. Глинського (1845)).

Запропонована концепція трактування категорії дієслівної перехідності в українській мові XVI–XVIІ ст. – це спроба розглянути цю категорії на підставі українських пам’яток вказаного періоду у трьох вимірах – семантичному, синтаксичному та морфологічному (хоча й опосередковано). Невипадково до уваги було взято XVI–XVIІ ст. Адже саме цей період в історії розвитку української мови репрезентований надзвичайно широкою різностильовою та різножанровою розмаїтістю джерел, які відтворюють багатство мови ділових документів, художньої, полемічної, літописної, наукової та конфесійної літератури. Наявність значного фактичного матеріалу, який охоплює всю територію українського мовного континууму, дала змогу визначити особливості дієслівної перехідності в українській мові XVI–XVIІ ст. Зокрема, схарактеризувати дієслова, а саме дієслова фізичної дії, за лексико-семантичним принципом та, відповідно, виокремити лексико-семантичні підгрупи, ряди та мікрогрупи; визначити різновиди перехідності в межах кожної лексико-семантичної групи, а також встановити типи та умови реалізації імпліцитної перехідності; розглянути вплив семантики на зміну/втрату перехідності. Аналіз перехідних дієслів неможливий без системного вивчення іменників, які, створюючи семантичне тло, дають змогу дієсловам реалізувати своє значення. Відповідно, на підставі теоретичних праць українських, білоруських та російських мовознавців узагальнено погляди на механізми формування значень знахідного та родового відмінків. За матеріалами Картотек встановлено закономірності вживання знахідного прямого об’єкта та родового прямого об’єкта в конструкціях із дієсловами фізичної дії в українській мові XVI–XVII ст.; окреслено іменники – назви осіб, тварин і предметів, які уточнюють семантику дієслів, а також типи структурних моделей у заперечних конструкціях, засвідчених у пам’ятках української мови XVI–XVII ст. Важливим моментом для дослідження української мови в синхронії та діахронії є і те, що в аналізованих текстах зафіксовано граматичні явища, пов’язані із дієслівною перехідністю, які до сьогодні не збереглися.