Ужгородська археологічна група: історія створення та діяльності

Розглянуто історію створення та діяльності ужгородської археологічної групи, яка протягом 1972–1985 рр. була у складі Інституту археології АН УРСР, а у 1985–2010 рр. – в Інституті суспільних наук АН УРСР (нині – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). Зазначено, що за понад 30 років роботи вчені групи відкрили й частково дослідили більше ніж 100 археологічних пам’яток на теренах краю, які охопили період від палеоліту до середньовіччя, видали десятки індивідуальних та колективних монографій, сотні статей у вітчизняних й іноземних виданнях.

Вказано, що вивченням неоліту й енеоліту в складі групи займався М. Потушняк, дослідження якого внесли низку доповнень і коректив у вирішення питань культурної приналежності й хронології пам’яток культури Кріш і мальованої кераміки. Вперше було отримано достовірний матеріал про топографію поселень, житлове будівництво, господарство місцевого населення. Зауважено, що на підставі розкопок широкими площами й наукових узагальнень учений почав вирішення проблеми поширення полгарської культури. З’ясовано, що він запропонував поділ культури на три періоди: ранній пізньонеолітичний, середній енеолітичний, пізньонеолітичний. Підсумовано, що нові матеріали, які здобув М. Потушняк у 70–80-х роках ХХ ст., дали змогу виділити баденську культуру, носії якої прибули у Верхнє Потисся із Заходу.

Стверджено, що у сферу інтересів наукового співробітника групи І. Поповича ввійшло вивчення артефактів ранньозалізного віку Закарпаття. Наголошено, що багаторічні дослідження допомогли узагальнити значний археологічний матеріал і на його основі відтворити матеріальну та духовну культуру носіїв куштановицької культури. Акцентовано на цінності відкриття ранньослов’янських пам’яток княжої доби Закарпаття, дослідженням яких займався С. Пеняк, а вивчення яких змінило існуючі концепції про час заселення краю давніми слов’янами. Показано, що через відсутність джерел вважалося, що між артефактами першої половини І тис. н. е. та слов’янськими старожитностями VIII–IX cт. існував хронологічний розрив, який вдалося заповнити нововідкритими поселеннями в Галочі, Холмоку, Берегові, Перехресті, Чепі, які датуються VI–VII ст. н. е.