ВІД «КОЛЕКТИВНОЇ ПАМ’ЯТІ» ДО «ПАМ’ЯТІ ГРУП» ТА ПОСТПАМ’ЯТІ: ДО ПИТАННЯ РОЗВИТКУ І СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ У СТУДІЯХ ПАМ’ЯТІ

Проаналізовано етапи становлення і трансформації в дослідженнях колективної пам’яті від конструктивістського розуміння характеру спогаду до трактування пам’яті та науки історії як двох модусів спогаду в культурній пам’яті; сучасні тенденції в студіях пам’яті до індивідуалізації спогаду і проблеми рецепції як зворотного боку продукування пам’яті. В окреме дослідницьке поле виділено постпам’ять, медіатизацію пам’яті та значення досліджень Голокосту в сучасних студіях пам’яті. Помітний з кінця 1970-х років сплеск зацікавлення пам’яттю у подальші два десятиліття переріс у справжній «бум пам’яті», «меморіальну епоху» і навіть «індустрію пам’яті». Проблематика пам’яті та історичного досвіду привертала увагу дослідників і зі середини 1990-х років стала провідною в сучасній теорії історії. Відбулося зближення історії та пам’яті – історія не розпочинається з моменту закінчення соціальної пам’яті, а в культурній пам’яті наука історія та пам’ять є двома модусами спогаду (А. Ассман), існують різні «модуси запам’ятовування» з розумінням того, що минуле не дано й щораз реконструюється і репрезентується (А. Ерл). Зазначено, що нівелювання особи в колективній пам’яті «колективним» призвело до індивідуалізації спогаду, розуміння колективної пам’яті як поєднання індивідуальних спогадів. Дедалі більша увага звернена до проблем рецепції – створені образи минулого аудиторія не сприймає у закладених творцями значеннях, прочитує у різний спосіб, а відтак долучається до продукування пам’яті. Тому слід враховувати зв’язки між традиціями репрезентацій, творцями пам’яті та її споживачами, тобто бачити відкритий діалог об’єкта, продуцента і споживача в процесі творення значень (В. Канстейнер). Простежено, що в епоху цифрових технологій пам’ять медіатизується, на зміну пасивному споживачу прийшла мінлива «мережева аудиторія», а «рамки пам’яті» сьогодні визначені медіями. Актуалізується дослідження постпам’яті – «вторинних спогадів», коли пережиття предків визначає особистісне формування нащадків із навіть витісненням власних спогадів і привласненням чужих. Стверджується, що розуміння того, що минуле не є лише надбанням істориків, воно наявне в житті кожного як суперечливі претензії та обов’язки, які визначають сьогодення і майбутнє, а сучасність маніпулює минулим, залучає «тільки ту частину минулого, яка покликана освітити чи затінити його»; конструктивність комунікативної пам’яті та «етнізація страждання» з відкиданням плюральності й селективною амнезією є викликом і водночас можливістю студій пам’яті насамперед щодо недавнього мин.

студії пам’яті, колективна пам’ять, культурна пам’ять, постпам’ять, рецепція, Алейда Ассман, Астрід Ерл, Вульф Канстейнер.