МІСТО В МОДЕРНІСТИЧНІЙ ПОЕЗІЇ. УРБАНІСТИЧНІ ВІРШІ ҐЕОРҐА ГАЙМА ТА БОГДАНА ІГОРЯ АНТОНИЧА
Вперше в літературознавстві здійснено порівняльний аналіз урбаністичної лірики Богдана Ігоря Антонича і Ґеорґа Гайма (Georg Heym). Досліджено спільне й розбіжне в семантичних кодах та характерних практиках образотворення, з яких виростає поетика обох авторів. Зазначено, що місто – визначальний топос модерністичного письменства й центральна категорія модерністичного світосприйняття, відтак у жодну іншу добу воно не користувалося такою увагою письменників, як наприкінці XIX ст. і в першій третині XX ст. Вказано, що модерне місто набуває обрисів щойно в середині XVIII ст., а модерністичне – від другої половини XIX ст. й особливо на початку XX ст. через діалектичне заперечення й подолання «просвітницького міста». Констатовано, що метафора моря й семантика стихії, зазвичай водної, характеризують експресіоністичне мовлення, а експресіоністична лірика просякнена апокаліптичними візіями; урбаністична модерністична лірика – екстраполяція внутрішнього світу (станів свідомості) на світ зовнішній. Відзначено, що негативне захоплення – визначальна риса урбанністичного дискурсу в експресіоністичній поезії; експресіоністична урбаністична лірика – романтичний бунт проти урбанізації як визначального структурного елемента цивілізаційної еволюції людства, а демонізація – основний інструмент критики міста в експресіоністичній ліриці. Особливу увагу присвячено функції памʼяті та пригадування у великоміській модерністичній поезії.
Зазначено, коли в Гайма, представника раннього експресіонізму в німецькій літературі, місто постає топосом апокаліпси, в Антонича картина міста суттєво диференційованіша. Вказано, що тематичній розмитості міських ландшафтів Гайма протистоять структурні урбанні субтопоси Антонича, головний поміж них – площа (майдан). Констатовано, що Антоничева поетика рухається від конкретного до абстрактного, його апокаліпса приземленіша, естетизованіша й ігровіша, а сурми останнього дня сурмлять на площах із конкретними назвами; місто Антонича віталістичніше, ніж у Гайма, навіть тоді, коли ліричний субʼєкт накликає на нього потоп – у ньому лунають не лише експресіоністичні, а й формалістичні та кубістичні мелодії. У дослідженні використано такі методи аналізу: текстового, паратекстового й контекстового, дистрибутивного, поетикального, семантичного, стилістичного, герменевтичний і постструктуралістський.