During the Rákóczi War of Independence, three national assemblies took place in today's Transcarpathia, two in Khust (Huszt) in 1706 and 1709 and one in Shalanky (Salánk) in 1711. They played a significant role in shaping national policy. At the same time, we should also know that only a limited number of representatives of those who were invited participated in all three occasions. This can be explained by which side the senators were on in the given period, the side of the emperor or the war of independence. The aim of this study is to examine in detail the circumstances of the 1706 Khust National Assembly and the decisions made there, as well as their significance. The central issue was the conclusion of the federal agreement between the two countries, Transylvania and Hungary, which ensured a wider international scope for the leaders of the war of independence. It is true that the representatives of the Transylvanian orders were not fully present at this national assembly, as the pro-imperial Transylvanian nobility stayed away, but this did not affect the legality of the decisions.
Important deliberations were held and decisions were made about the accommodation and care of the nobility fleeing Transylvania to Hungary and their servants. The flood of refugees mainly affected the area of today's Transcarpathia, where the pro-Rákóczi nobility who moved out of Transylvania settled down or moved on. At first, the leadership of the counties viewed the refugees with understanding, but years later conflicts arose from the forced coexistence, which are richly reported in the documents of the counties of Uzh (Ung) and Uhocha (Ugocsa), which can still be found today in the Transcarpathian State Archives.
It is stated that Khust National Assembly demonstrated the high degree of alliance between Hungary and Transylvania, the importance of which they wanted to use in negotiations with the imperial court. It is known, however, that these peace negotiations did not lead to success, but the federal system of the two countries survived even later.
Ferenc Rákóczi II, national
assembly, Khust, refugees, alliance,
Встановлено, що під час визвольної війни під проводом Ференца Ракоці ІІ на території сучасного Закарпаття тричі відбувалися державні збори: два – в Хусті (1706, 1709) і один – у Шаланках (1711), які відіграли значну роль у формуванні національної політики. Водночас зазначено, що в усіх трьох заходах брала участь лише обмежена кількість представників тих, хто був запрошений. Це пояснено тим, на чийому боці були сенатори в той період: імператора чи війни за незалежність. Метою цього дослідження визначено детальний розгляд обставини Хустського державного збору 1706 р. і прийняті на ньому рішення, а також їхнє значення. Наголошено, що центральним питанням було укладення федеративної угоди між двома країнами – Трансильванією та Угорщиною, яка забезпечила лідерам війни за незалежність ширший міжнародний простір. Щоправда, зазначено, що представники трансильванської шляхти були присутні на цих зборах не вповні, оскільки проімперська трансильванська шляхта залишилася осторонь, але це не вплинуло на законність рішень.
Окремо акцентовано увагу на тому, що було проведено важливі обговорення та прийнято рішення про розміщення шляхти й опіку над нею, адже вона втікала із Трансильванії до Угорщини, та її слугами. Встановлено, що потік біженців здебільша заторкнув територію сучасного Закарпаття, де оселилася або куди переселилася шляхта – прихильники Ракоці, – які виїхали з Трансильванії. Спостережено, що спочатку керівництво комітатів ставилося до біженців із розумінням, але за декілька років виникли конфлікти через вимушене співіснування, про що свідчать документи Ужанського й Угочанського комітатів, які й сьогодні зберігаються в Закарпатському державному архіві.
Встановлено, що хустські державні збори продемонстрували високий ступінь союзу між Угорщиною та Трансильванією, значенням якого вони хотіли скористатися у переговорах з імперським двором. Однак констатовано, що ці мирні переговори не привели до успіху, але федеративний устрій двох країн зберігся до кінця визвольної війни.
Колектив Інституту українознавства ім. І. Крипя’кевича НАН України висловлює щирі співчуття директорові Інституту, доктору історичних наук, члену-кореспонденту НАН України, професору, Соляру Ігорю Ярославовичу та усій родині з приводу важкої втрати - відходу до вічності його Тата, Соляра Ярослава Петровича.
Вічна, світла і добра пам’ять!