РОЛЬ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ У РОЗГОРТАННІ СУЧАСНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (2013–2015)

Автор
Павло АРТИМИШИН
DOI
https://doi.org/10.33402/zuz-2020-236-252
Анотація
Проаналізовано роль Російської Православної Церкви (РПЦ) у розгортанні сучасної російсько-української війни 2013–2015 рр. Стверджено, що з початку 2000-х років, які хронологічно збіглися з приходом на верхівку російської влади В. Путіна, РПЦ, використовуючи різноманітний спектр інструментарію для впливу на соціум, перетворилася на потужного гравця в контексті ідеології, консолідації та мобілізації суспільної думки і її спрямування у потрібний владі політичний наратив. Особливо згадані процеси актуалізувалися після того, як у лютому 2009 р. РПЦ очолив Кирил (Гундяєв). Новий предстоятель РПЦ регулярно під час публічних виступів висловлював упевненість у тому, що духовною основою існування «русского мира» є Російська («Русская») Православна Церква, а до «русских людей», крім власне росіян, включав також українців та білорусів. Відповідно він був прихильником проведення білоруською та особливо українською владою проросійської зовнішньої політики. З таких позицій керівництво РПЦ оцінювало й події Революції Гідності, сприймаючи її як «українську кризу», спровоковану країнами Заходу з метою руйнації «духовної єдності» росіян та українців, єдиної «спільної церкви» та «спадщини історичної Русі». Водночас майже не було реакції РПЦ на анексію Росією Криму та подальше вторгнення російського війська на частину Донбасу. Коли ж незабаром на Сході України розпочалися «гарячі бої», то в середовищі РПЦ їх сприймали виключно як внутрішньоукраїнську «громадянську війну», в ескалації якої винен лише офіційний Київ. Втім, коли гарячі бої на фронті остаточно переросли у фазу позиційного протистояння, а наприкінці травня 2015 р. в Росії повідомили про офіційне закриття проєкту «Новоросія», РПЦ зі стратегії «силового “бліцкригу”» повернулася до характерної перед 2014 р. «лагіднішої» стратегії «м’якої сили» («Soft power»), що мала на меті поширення серед українського суспільства виключно позитивного образу РФ, євроскептицизму та переконань у перманентній недієздатності та неефективності України як держави без російської «братньої» підтримки.
Ключові слова
 Російська Православна Церква, «русский мир», Революція Гідності, сучасна російсько-українська війна.
Повний текст
Завантажити оригінал
Author
Pavlo ARTYMYSHYN
DOI
https://doi.org/10.33402/zuz-2020-236-252
Annotation
The role of the Russian Orthodox Church (ROC) in the development of the contemporary Russian-Ukrainian war in 2013–2015 is analyzed. It is claimed that since the early 2000s, which chronologically coincided with the rise to power of Vladimir Putin, the ROC, using a wide range of tools to influence society (from religious practices to active PR on social networks), has become a powerful player not only and not so much in the spiritual sphere as in the field of ideology, consolidation and mobilization of public opinion, its direction in the right political narrative. These processes became especially relevant after the ROC was headed by Kirill (Gundyaev) in February 2009. The new head of the ROC regularly during public speeches expressed confidence that the spiritual basis of the «Russian world» is the Russian («Russkaya») Orthodox Church, whose name – «Russian» – meant not an ethnic component, but a cultural community, and therefore to «Russian people» in addition to the actual Russians also included Ukrainians and Belarusians. Accordingly, he was a supporter of pro-Russian foreign policy by the Belarusian and especially Ukrainian authorities. From such positions, the leadership of the ROC assessed the events of the Revolution of Dignity, perceiving it as a «Ukrainian crisis» provoked by Western countries to destroy the «spiritual unity» of Russians and Ukrainians, a single «common church» and «heritage of historical Russia». At the same time, the ROC’s reaction to Russia’s annexation of Crimea and the subsequent invasion of Russian troops on part of Donbass was absent. When the «hot battles» soon began in eastern Ukraine, they were perceived by the ROC exclusively as an intra-Ukrainian «civil war» in the escalation of which only official Kyiv was to blame. There were also reports of Ukraine’s incapacity as a state and an international partner, and there were even calls for non-recognition of secular power in Ukraine. However, after the hot battles at the front finally escalated into a phase of positional confrontation, in late May 2015 Russia announced the official closure of the «Novorossiya» project, and the Russian economy gradually began to feel the effects of international sanctions, the ROC has returned from the strategy of «power blitzkrieg» to its characteristic before 2014 «milder» strategy of «Soft power», which aimed to spread among Ukrainian society only positive image of Russia, Euroscepticism and beliefs in the permanent incapacity and inefficiency of Ukraine as a state without Russian «fraternal» support.
Keywords
Russian Orthodox Church, «Russian world», Revolution of Dignity, contemporary Russian-Ukrainian war.
Оголошення:
Новини:

Запрошуємо на круглий стіл «Література часу війни: екзистенційні виміри та естетичні тенденції»

Відділ української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України запрошує на круглий стіл «Література часу війни: екзистенційні виміри та естетичні тенденції». Будемо говорити про те, як війна змінила літературний процес в Україні, а також про виклики, з яким стикаються письменники в часи тривог, невизначеності і проживання травми.

УРОКИ ЛИСТОПАДОВОГО ЧИНУ: ДІАЛОГ З ГРОМАДСЬКИМИ ДІЯЧАМИ, КРАЄЗНАВЦЯМИ, ПЛАСТУНАМИ, ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ

У зв`язку з відзначенням 106-ї річниці проголошення Західно-Української Народної Республіки науковці Інституту провели декілька науково-освітніх заходів. Зокрема завідувач відділу «Центр дослідження українсько-польських відносин», доктор історичних наук Микола Литвин 4 листопада 2024 р. організував на прохання пластунів міста екскурсію місцями Першолистопадового повстання у Львові, розповів про діяльність Української Національної Ради у будівлях Народного Дому та Ставропігії, а Державного Секретаріату – Галицькому намісництві; показав лінію українсько-польського фронту біля будівель Сейму та пошти.

12 листопада науковець розповів про уроки Листопадового Чину, державотворення ЗУНР для лекторію Гарнізоного храму свв. Петра і Павла. Серед його учасників були відомі журналісти, краєзнавці, представники родин військовослужбовців, тимчасово переміщені особи з прифронтових територій. 14 листопада наш колега проаналізував військо-політичну доктрину голови уряду ЗУНР Костя Левицького на круглому столі в Львівській обласній універсальній бібліотеці. Учасник вказаних заходів просили науковців частіше виступати в медіа та соціальних мережах, готувати науково-популярні праці присвячені важливим історичним проблемам, українсько-польським та українсько-російським відносинам.