Переховування та форми збереження документів в УПА та збройному націоналістичному підпіллі ОУН(Б) на західноукраїнських землях

У статті досліджено, що основними продуцентами документів в УПА були штаби підрозділів (їхні канцелярські осередки чи поодинокі спеціалісти-носії відповідних повноважень), не нижчих за сотню, а у збройному підпіллі ОУН(б) – територіальних «рівнів» район, надрайон, округа. Активну участь у виготовленні документації брали бунчужні та «політвиховники».

Військові підрозділи вели облік документів («книги» реєстрації наказів командування, вхідних і вихідних документів, акти передачі документів та ін.). У сукупності ці облікові джерела дають уявлення про обсяги документообігу в УПА, видові та кількісні параметри його складових.

З’ясовано, що у запіллі УПА була спроба стандартизувати різноманітні способи архівування документів. Для цього восени 1943 року, згідно спеціальної інструкції, розпочато створення так званих станиць Української пресової служби. Проте ця система не прижилася. Додатковим свідченням спроб систематизації документів у війську є штемпельні відбитки «Архів» – їх виявлено на низці аркушів документів різного територіального походження у зв’язку з арештом польською владою к-ра ВО «Сян» УПА–Захід Мирослава Онишкевича у 1948 р. Утім, створити стандартну та надійну систему сталого збереження документації, яка б застосовувалася довго та на всіх територіях діяльності, ні УПА, ні післявоєнному збройному підпіллю так не вдалося.

Також у статті проаналізовані найбільш поширені способи переховування організаційної документації в УПА та післявоєнному збройному націоналістичному підпіллі ОУН(б) (яке після розформування армії продовжило військову боротьбу до середини 1950-х років).

Встановлено, що повстанські архіви здебільшого зберігали у криївках, а також закопували. Щодо місць сховищ, то це не конче могла бути лісова гущавина чи якісь інші важкодоступні місця. Нерідко архіви ховали у місцях скупчення цивільного населення (подвір’я жителів сіл, присілків, хуторів, прибудинкові й культові споруди), на сільських кладовищах, пасіках. Траплялося й так, що архіви закопували навіть у місцях безпосереднього перебування ворожих сил чи поблизу об’єктів ворожої інфраструктури.

Щодо типових видів ємностей, у яких повстанці зберігали свої архіви, то це зазвичай були бідони, металеві або дерев’яні ящики. Але нерідко траплялися й різноманітні нестандартні ємності, як-от скляні пляшки, бутлі, банки тощо.

Оскільки активність УПА та післявоєнного збройного підпілля часто мала ознаки диверсійної діяльності, різні архіви нерідко переміщували з місця на місце, що не пішло на користь збереженню документальних масивів.