Молодша наукова співробітниця відділу археології нашого Інституту Яна Яковишина виступила із доповіддю "Мальований орнамент на трипільському посуді як історичне джерело".
Спостерігаємо кілька періодів вивчення трипільського орнаменту і вони тісно пов’язані із загальними тенденціями в науці того чи іншого часу, якістю і кількістю досліджених пам’яток та ін. Перший період тривав від появи знахідок у другій половині ХІХ ст. до 20-х рр. ХХ ст. Коли колекціонування переростає у наукові дослідження, з’являються спроби класифікації орнаментованого посуду, який часто ототожнювали із впливами грецької цивілізації.
Станом на 20-ті рр. ХХ с. вже відома велика кількість як трипільських пам’яток, так і пам’яток інших європейських культур з мальованим посудом. Накопичено значну кількість матеріалу з професійних розкопок. Саме тоді починається другий період вичення трипільського орнаменту. Дослідники торкалися питання походження культури, яке намагались вирішити через орнаментацію на посуді (Л. Чикаленко, О. О. Кандиба та ін). Для відтворення хронології пам’яток та визначення їхньої культурної приналежності з’являються розробки класифікації посуду, в основі яких закладено стилістичні ознаки, а також розробки типології самого орнаменту.
Спроби періодизації, виокремлення груп пам’яток на основі орнаментації кераміки мали місце у працях майже всіх дослідників того часу, які торкались трипільського питання. Особливу увагу приділяли видозмінам трипільського орнаменту, які могли ілюструвати хронологічні і культурні зміни (Т. С. Пассек; Л. О. Динцес; Б. Л. Богаєвський). Слід зауважити, що на цьому етапі вивчення трипільського орнаменту серед дослідників панувала ідея еволюційного розвитку орнаментальних композицій (Л. Чикаленко, О. О. Кандиба); це можна пояснити тим, що типологічні розробки ще не були співставленні зі стратиграфічними даними, оскільки при розкопках у Галичині стратиграфічні спостереження майже не проводили. Сьогодні маємо велику кількість матеріалу, зафіксованого у стратиграфічному контексті, який дозволяє говорити про те, що трансформація в орнаментиці відбувалася значно складніше і її важко назвати еволюційною та прямолінійною.
Удосконалення методики проведення розкопок і масив зібраного керамічного матеріалу створили підґрунтя для розробок класифікації систематизації орнаменту на якісно новому рівні. У 30-х рр. кількість і якість матеріалу дозволила дослідникам розробити періодизаційні схеми для Трипілля і Кукутень, в яких типологію посуду зіставлено зі стратиграфічними даними, передусім це роботи Г. Шмідта та Т. С. Пассек.
Об’ємні колекції керамічного матеріалу, сформовані за роки дослідження, потребували нової методики опрацювання, пошуки якої призвели до розробки формалізованого підходу у дослідженні як посуду та дрібної пластики загалом, так і орнаментів зокрема. Поглиблюється методика систематизації від простого візуального спостереження до статистичної обробки. З формалізованим розглядом орнаменту почався третій період його вивчення, із залученням статистико-комбінаторних методів. Упродовж 60–80 рр. ХХ ст. у радянській археологічній літературі з’явилась низка статей, присвячених різним аспектам класифікації та формалізованому опису керамічних колекцій. Більшу їх частину присвячено найросповсюдженішій в археології морфологічній схемі, але створювалися також і класифікаційні схеми орнаментів для кераміки різних культур, у яких застосовано статистико-комбінаторні методи. Сьогодні розписи на посуді розглядають, як правило, не окремо, а разом з іншими ознаками того чи іншого виробу, оскільки орнамент тісно пов’язаний з формою і є невід’ємною складовою цілої посудини. Виникають багаторівневі системи, де за основу беруться ті ознаки, які є показовими у тому питанні, яке вивчає дослідник.
Вкрай рідко на трипільських поселеннях керамічні комплекси генетично витікають безпосередньо з попередніх (перехідні ланки зазвичай зустрічаються на інших поселеннях). Пам’ятки, які розкривають повний процес розвитку одного керамічного комплексу в інший, надзвичайно рідкісні. Цей процес можна прослідкувати, лише співставляючи матеріали окремих поселень одного етапу розвитку Трипілля. Створення локальних схем видозміни кераміки окремо для кожної групи пам’яток дозволяє уточнити загальну періодизацію та відносну хронологію поселень для окремих періодів та культури в цілому.