Відділ археології
Відділ археології має давні наукові традиції. Він пройшов кілька трансформацій і реорганізацій, підпорядковуючись кільком академічним структурам, але завжди залишався провідним науковим осередком археологічних досліджень на заході України. Створений у 1940 р. як Львівський відділ Інституту археології Академії наук (АН) УРСР. З 1951 р. існував у складі Інституту суспільних наук АН УРСР, 1993 р. – одержав статус відділення, а у 1996 р. став відділом археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України і в такому форматі функціонує донині. У різний час його очолювали Маркіян Смішко (1940–1961 – з перервами), Юрій Захарук (1953–1955), Олександр Черниш (1962–1986), Володимир Цигилик (1987–1996), Леонід Мацкевий (1997–2003), Олександр Ситник (2004–2016), Віра Гупало (т.в.о. 2016), Микола Бандрівський (в. о. 2017–2018), Наталя Булик (з 2019).
У відділі археології підготовлено 10 докторських (М. Смішко, О. Черниш, В. Баран, І. Свєшніков, Л. Мацкевий, Л. Крушельницька, О. Ситник, В. Войнаровський, В. Гупало, М. Бандрівський) та понад два десятки кандидатських дисертацій.
Ядро відділу на етапі його заснування складали відомі професійні археологи – Ярослав Пастернак, Іван Старчук, Казимир Маєвський, Стефан Круковський, Йосип Пеленський. Деякий час працював у відділі художником-креслярем Тадеуш Журовський. Очолив відділ Маркіян Юліанович Смішко.
До червня 1941 р. провідну роль у львівській археології відігравав Ярослав Пастернак, який вів масштабні розкопки у Крилосі-Галичі, Пліснеську.
У 1944 р. у визвольному Львові Відділ Інституту археології АН УРСР поновлюється (7 осіб). Під час війни і одразу ж по війні більшість польських археологів виїхало до Польщі. Змушені були емігрувати й окремі українські вчені (Ярослав Пастернак, Левко Чикаленко, Валерія Козловська, Юрій Полянський); був замордований німецькими окупантами Олег Кандиба.
У радянський час впроваджується нова система наукової роботи, суворого контролю, звітності, підвищення ідейного рівня і т.д. У 1944 р. у відділі відновили роботу Маркіян Смішко, Іван Старчук та Казимир Маєвський. Останній у 1945 р. виїхав до Вроцлава. Деякий час після війни у відділі працювали Юрій (Єжи) Кульчицький, Броніслав Білінський і Ришард Ганшинєц (також виїхали до Польщі). У 1945 р. до відділу зачислено Йосипа Пеленського і Олександра Феніна. У 1946 р. відділ археології поповнився Олексієм Ратичем (1906─1975).
У 1947 р. до Відділу на посаду художника-реставратора прийшла працювати Лариса Крушельницька. Трохи пізніше – Петро Завада, Валентина Кравець, Сергій Судаков. У кінці 1949 – на початку 1950 років пройшла чергова сталінська чистка, внаслідок чого були звільнені окремі наукові і майже всі науково-допоміжні працівники (деякі заслані в Сибір).
У 1950 р. Відділ поповнився трьома новими, уже досвідченими науковими працівниками з Києва, які на довгий час зайняли провідні позиції в археології Західної України. Це Юрій Захарук, Олександр та Катерина Черниші.
Наступний важливий етап розвитку археології у Львові і загалом у західноукраїнському краї пов’язується із утворенням Інституту суспільних наук АН УРСР, який був заснований постановою Ради Міністрів Союзу РСР 21 лютого 1951.
Усі штатні працівники Львівського відділу Інституту археології АН УРСР автоматично перейшли до відділу археології Інституту суспільних наук. Це уже згадувані Маркіян Смішко, Олександр Черниш, Катерина Черниш, Юрій Захарук, Олексій Ратич, Йосип Пеленський, Валентина Кравець, Лариса Крушельницька і Олександр Фенін.
У 1950 р. передчасно помер Іван Старчук. Практично лише один рік (1951-1952) числився у Відділі 70-річний Йосип Пеленський.
Таким чином, у новосформованому відділі археології Інституту суспільних наук АН УРСР на початок 1950-х років визначились спеціалісти за головними археологічними періодами регіону. Палеолітом і мезолітом Подністер’я і загалом заходу України займався Олександр Черниш. Неоліт і енеоліт (трипільська культура басейну Середнього Дністра) вивчала Катерина Черниш. Трипільську культуру та інші енеолітичні культури Волині досліджував Юрій Захарук. Трипільську культуру Поділля вивчала Валентина Кравець (у середині 1950 рр. відійшла від археології), ранньозалізний вік та культури римського періоду тривалий час досліджував Маркіян Смішко, давньоруським періодом займався Олексій Ратич.
У 1950-х роках у відділ прийшли працювати Вітольд Ауліх – спеціаліст з давньоруської археології, зокрема Галицько-Волинської держави (довголітні дослідження Крилоса), Володимир Баран – відомий вчений періоду римського часу та ранніх слов’ян, Ігор Свєшніков – знаний фахівець енеоліту та бронзового віку. У 1960-х роках у відділі почали працювати Володимир Савич – фахівець з пізньопалеолітичної доби (розкопки знаменитої Куличівки в Кременці), Володимир Цигилик – учень М. Смішка, дослідник римської доби, і багато працівників науково-допоміжного персоналу. Тривалий час працював у відділі пізніше довголітній викладач Львівського університету Микола Пелещишин. Відомі в наукових колах прізвища Володимира Шоломенцева-Терського (дослідника давньоруського часу), Романа Багрія (дослідника середньовічного Львова та інших міст заходу України).
Тривалий час працювали у відділі: Роман Багрій, Володимир Шоломенцев-Терський, Олександр Черниш, Вітольд Ауліх, Володимир Савич, Ігор Свешніков, Лариса Крушельницька, дослідник середньовічної фортеці Тустань Михайло Рожко, знавець давньоруської доби Олександр Овчінніков, відомі археологи Закарпаття Іван Попович, Степан Пеняк та Михайло Потушняк, Павло Пеняк.
У 1993 р. Інститут суспільних наук було реорганізовано і перейменовано на Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Майже в повному складі відділ археології перейшов до нового наукового закладу.
Неможливо перерахувати усі пам’ятки, що досліджувалися працівниками відділу, так само – усі монографії, збірники, наукові статті та інші публікації. Їх тепер сотні і навіть тисячі. Відділ був і залишається провідною науковою археологічною установою на заході України.
Відзначимо лише найважливіші здобутки працівників відділу за більше ніж 80 річний період наукової діяльності. Це масштабні роботи на Дністрі, перш за все, дослідження палеолітичних пам’яток експедицією під керівництвом Олександра Черниша – Молодового І, Молодового 5, Кормані 4, Оселівки – пам’яток, що дістали світову славу у зв’язку із відкриттям у 1959 решток першого в світі житла неандертальця. Так само широко відомі дослідження Володимира Савича на верхньопалеолітичній стоянці Куличівка в Кременці, стояках Липа І і Липа 6. На початку ХХІ ст. відкриті досить ранні середньопалеолітичні пам’ятки на Поділлі і Прикарпатті, що датуються часом 250-100 тис. р. тому (дослідження Олександра Ситника на стоянках Великий Глибочок І, Буглів 5, Єзупіль І, Пронятин). Мезолітичні дослідження проводили Роман Грибович (стоянки нобельської індустрії на Волині) та Леонід Мацкевий (багатошаровий грот Прийма І, Кам’яниця І, ІІ, біля с. Незвисько). Сьогодні роботи на палеолітичних та мезолітичних пам’ятках успішно проводять Руслан Коропецький, Олена Томенюк, Володимир Чорнобривець.
Серед неолітичних пам’яток найбільше значення мають поселення культури лінійно-стрічкової кераміки біля сс. Незвиська, Звинячина та Гончарів (розкопки в 1950-х роках Катерини Черниш, Юрія Захарука, Миколи Пелещишина). У Закарпатті неолітичні пам’ятки біля Дрисино, Дяково, Заставне, що належать до лендельської та тисо-полгарської культури (розкопки Ф. Потушняка).
Проблеми трипільської культури розв’язувалися на базі досліджень таких поселень, як Ленківці і Бодаки (Катерина Черниш), Костянець, Лози, Звинячин, Колодрібка, Сухостав, Кошилівці, Городниця, Вікторів, Комарів, Лисичники та ін. (Юрій Захарук, Микола Пелещишин, Валентина Кравець, Сергій Судаков, Віталій Конопля). Сьогодні дослідженням трипільських пам’яток займається Яна Яковишина.
Культуру лійчастого посуду вивчали на таких поселеннях – Зимне, Лежниця, Тадані, Винники (Юрій Захарук та Микола Пелещишин). Значну кількість поховань у кам’яних гробницях культури кулястих амфор вивчив Ігор Свєшніков, зокрема в Хартонівцях, Довгому та ін. Зараз пам’ятки культури лійчастого посуду досліджує Андрій Гавінський.
Так само культуру шнурової кераміки досліджували Юрій Захарук, Ігор Свєшніков, Дмитро Павлів (Кульчиці, Кавське, Болехівці, Попівці, Городок та ін.). Із пам’яток лужицької культури треба назвати цікаві могильники, досліджені біля сіл Вільхове і Скварява, ульвівецької групи – біля сс. Тяглів і Рованці (Дмитро Павлів). Гроно дослідників культури шнурової кераміки в останні роки доповнила Марія Войтович.
Культуру Ноа пізньобронзового часу вивчали Лариса Крушельницька, Маркіян Смішко, Володимир Баран, Олександр Ситник (Бовшів, Стецівка, Непоротове, Заліски, Назаренкове, Воля).
Важливі центри решток солеваріння гальштатського часу досліджені Ларисою Крушельницькою біля сіл Лоєва та Текуча, могильники цього часу – в Заваллі, Сопоті, поселення – в Городниці, Грущеві. Загалом пам’ятки ранньозалізної доби у західному регіоні України досліджено досить повно. Це відомі поселення і могильники різних культур та їх локальних варіантів (Ленківці, Висоцьке, Золочів, Лагодів, Непоротове, Ріпнів, Звинячин, Перебиківці). Особливо цінні та багаті матеріали здобуті на могильнику висоцької культури в Петрикові (Микола Бандрівський).
Пам’ятки пшеворської, зарубинецької, черняхівської та липицької культур відомі поблизу Звенигорода, Незвиська, Вікнин Великих, Острівця, неслухова, Сокільників, Ремезівців, Оселівки, Майдана Гологірського, Черепина, Бовшева, Болотні, Залісків, Чорнівки та ін. пунктів в результаті досліджень, проведених Маркіяном Смішком, Володимиром Бараном, Володимиром Цигиликом, Ігорем Свєшніковим, Ларисою Крушельницькою, Віктором Войнаровським. Важливі археологічні джерела здобуті під час розкопок таких пам’яток, як Паладь на Закарпатті, Свірж у Верхній Наддністрянщині (гончарний комплекс). Майстерню по виготовленню скла 2 – 4 ст. н. е. відкрито і досліджено Маркіяном Смішком у Комарові на Середньому Дністрі.
Однією з культур, що має принципове значення для регіону, є культура карпатських курганів, вивченню якої приділяв багато уваги Маркіян Смішко (пам’ятки біля Ізи, Глибокого в Закарпатті, Болехівців у Прикарпатті та ін.). Ранньослов’янські поселення та могильники вивчалися у Зимному, Бовшеві, Зеленому Гаї, Пліснеську, Колодрібці, Городку, Стільському та ін. (дослідження Вітольда Ауліха, Володимира Барана, Віктора Войнаровського, Степана Пеняка, Павла Пеняка, Михайла Филипчука).
Проблемами давньоруського періоду на західноукраїнських землях займалося багато провідних працівників відділу – Ярослав Пастернак, Іван Старчук, Олексій Ратич, Вітольд Ауліх, Роман Багрій, Володимир Шоломенцев-Терський, Орест Корчинський, Михайло Рожко, Степан Пеняк, Ігор Свєшніков, Василь Оприск. Сьогодні ці питання успішно вирішують Віра Гупало, Володимир Петегирич, Юрій Лукомський, Ірина Луцик. За час існування відділу досліджувались княжі міста Галич (Крилос), Львів, Звенигород, Володимир-Волинський, Теребовля, Пліснеськ, Судова Вишня, Белз, Перемиль та ін., десятки городищ, селищ, могильників, святилищ.
На переломі ХХ–ХХІ ст. у відділі археології значну увагу зосереджено навколо досліджень історії археології заходу України, формуванню музейних колекцій, памʼяткоохоронній діяльності (Наталя Булик, Микола Бандрівський, Дмитро Павлів, Володимир Петегирич, Олександр Ситник).
Археологічні дослідження різних епох підсумовані у багатьох монографічних роботах працівників, проте вийшло у світ і два випуски (по два і три томи у 1970-х і 1990-х роках) узагальненої археології західноукраїнських земель. Прийшов час готувати наступний випуск.