Відділ історії середніх віків

Відділ, виокремлений зі складу відділу історії України наприкінці 1983 р., мав спершу назву відділу історико-культурних пам’яток, а в 1989–1993 рр. діяв як відділ історії культури.

У складі відділу історії середніх віків на початок 2008 р. перебувають: академік НАН України, доктор історичних наук Я. Ісаєвич (завідувач), доктор історичних наук Л. Войтович (заступник завідувача на громадських засадах), доктори мистецтвознавства В. Александрович та Ю. Ясіновський, доктор філософських наук В. Любащенко, кандидат філософських наук І. Паславський, кандидати історичних наук Р. Голик, Ю. Зазуляк, Я. Книш, С. Терський (за сумісництвом), старший лаборант Н. Дубинка.

У минулі роки працювали кандидати історичних наук М. Боянівська, О. Купчинський, Ю. Лукомський, І. Мицько, В. Кметь, В. Оприск, В. Фрис, Я. Ясіновський та інші.

Головний напрям діяльності – комплексне інтердисциплінарне дослідження української середньовічної та ранньомодерної (до кінця XVIII ст.) культури, вивчення ролі культурної спадщини в процесах формування етнічної, політичної та національної ідентичності українців. Такий підхід втілено в другому томі п’ятитомної “Історії української культури” (ХІІІ – перша половина XVII ст.), для якого співробітники відділу підготували розділи про тенденції і специфіку культурного життя, освітній та видавничий рух (Я. Ісаєвич), реформаційні течії (В. Любащенко), архітектуру та образотворче мистецтво (В. Александрович), музику (Ю. Ясіновський), військову організацію і міське життя (Л. Войтович), ментальність (Р. Голик), науку і філософію (І. Паславський), дипломатію княжої доби (Я. Книш).

В останні роки центральною для відділу стала проблематика Галицько-Волинської держави: передумови її виникнення, історія в національному та міжнародному контексті, пізніші традиції та їх суспільна функція. Ведеться робота над створенням енциклопедії на електронних носіях, яка буде підставою для опрацювання колективної монографії. Зокрема, підготовано до друку і видано працю І. Крип’якевича “Галицько-Волинське князівство” з передмовою Я. Ісаєвича (1984, 2-е вид. 1999), збірник “Галичина і Волинь в добу середньовіччя” (2001), статті Я. Ісаєвича про Червенські гради та давнє минуле Перемишльської землі , працю В. Александровича “Мистецтво Галицько-Волинської держави” (1999), новоопубліковану новаторську розвідку Я. Книша “Львів: таємниці княжої доби” (2005). Я. Книшу вдалося виявити й ідентифікувати два фраґменти раніше невідомого вченим списку Іпатіївського літопису – це перша після 1915 р. знахідка нового літописного тексту княжої доби. Багатством фактичного матеріалу і оригінальністю його інтерпретації вирізняються монографії Л.В. Войтовича “Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів” (1992), “Династії Східної Європи (кінець ІХ – початок ХVІ ст.). Склад, суспільна і політична роль” (2000), “Княжа доба на Русі: портрети еліти” (2000). На вичерпному аналізі мистецьких пам’яток і архівних джерел, переважна частина яких виявлена дослідником, ґрунтуються численні праці В.С. Александровича. В тритомній серії монографій “Студії з українського мистецтва”, в численних книгах і ґрунтовних статтях він аналізує розвиток малярських професійних середовищ ХІІІ–ХVІ ст., їх активність у контексті соціальних процесів і культурного життя. Визначний дослідник давньої української музики Ю. Ясіновський протягом тривалого часу поєднує викладання історії музики в Музичній академії ім. М. Лисенка та Українському Католицькому університеті з працею у відділі. Він забезпечує впровадження спільними силами відділу та інших наукових колективів міждисциплінарних наукових методик. Узагальненням досліджень, які постійно координувалися з відділом, стала фундаментальна праця “Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої XVI–XVIII ст. Каталог і кодикологічне дослідження” (1996). Високо оцінені фахівцями студії В. Александровича і Ю. Ясіновського стали внеском у комплексне вирішення культурологічних проблем, важливих для сучасної гуманітаристики.

Істотне місце в науковий діяльності відділу від часу його заснування посідає тематика, пов’язана з роллю культури в національному відродженні кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. і впродовж наступного періоду. Вивчалася історія культурно-освітніх осередків – братств і монастирів, шкіл, друкарень. Я. Ісаєвич продовжив розпочаті ним раніше студії, підготувавши до друку англомовну монографію про братства, доповнену і перероблену порівняно з першим українським виданням. Підсумком багаторічного вивчення ним культурно-національного значення видавничих центрів є монографія “Українське книговидання. Витоки. Розвиток. Проблеми” (2001). В центрі наукових зацікавлень В. Любащенко – виникнення і еволюція єретичних та протестантських рухів, їхня роль у культурі та суспільній свідомості, репертуар галицько-волинських релігійних рукописів. І. Паславський відомий як дослідник середньовічної філософії і науки, автор праць про греко-католицьку церкву, зокрема про початки Галицької митрополії та її відновлення.До актуальної і донедавна занедбаної теми звернувся Р.Й. Голик у розвідках про середньовічну ментальність, зокрема на матеріалі про знакове значення чудесного і “дивовижного” та їх тлумачення в тогочасній релігійній думці.

Деякі працівники одночасно з роботою у відділі вели дослідження за планами інших підрозділів інституту. Зокрема, Я. Ісаєвич був редактором і співавтором праць з історії польсько-українських взаємин (за планом відділу новітньої історії), Р. Голик брав участь у наукових проєктах відділу української мови і підготував статті для збірників цього відділу, І. Паславський опрацьовував, крім середньовічної проблематики, питання історії греко-католицької церкви ХІХ–ХХ ст.

Органом відділу є новозасноване видання “Княжа доба: історія і культура” (вип.1, 2007; вип.2, 2008).